Комерсанти

Люди, які вчилися на різні спеціальності у ВУЗах, і коли в 90-их роках СРСР розпався та почалося тотальне безробіття, сміливо забили на дипломи і почали перепродувати товари широкого вжитку (одежу, наприклад).

До початку нульових (2000-их) вийшли зі злиднів та стали найчисельнішими представниками українського середнього класу, вкрай маленького у порівнянні з рештою бідного українського народу.

Вирізняються тим, що є чи не єдиною великою групою суспільства, що в 90-их роках стала заможною чесними, можна сказати, способами. Заводи та бюджети вони не розкрадали і насильством не займалися.

Також комерсанти добре відображають соціальне різноманіття України адже походять із сімей дуже різних професій.

Особливо поважають освіту і роблять все щоб якнайкраще вивчити своїх дітей. Окрім бажання дати дітям основу для добре оплачуваної професії, вони цінять освіту як зайняття благородне саме по собі, незалежно від практичного зиску. Можливо, це прояв бажання того щоби діти зробили те, що батькам не вдалося — щоб працювали за професією. А для цього звичайно варто добре вивчитися.

З іншого боку, комерсанти відомі своїм снобізмом, вузько мисленням та корисливістю у спілкуванні з іншими. Напевне, їх робота “купи по дешевше, продай по дорожче” так сильно на них впливає, що у буденних розмовах недотичних до торгівлі, комерсанти слідують тій же лозіці і намагаються розповідати про себе якнайменше, а про вас випитують якнайбільше. У багатьох поступках комерсантів визначальним запитанням є “Що гарного я отримаю взамін на мій вчинок” і якщо компенсація буде більшою ніж те що я даю / роблю, якщо зиск мені від цього буде, то зроблю що просять, а якщо зиску не буде — то не зроблю. За це комерсантів часом кличуть “торгашами”, і звідси ж також походить зневажливий термін “торгашеська душонка / душа”.

До речі, їхній снобізм можливо цим і пояснюється. Він може зароджуватися як зворотна реакція на суспільну зневагу. Мовляв, багато людей мене зневажають, нічого, зате я сам себе буду любити. Так це ж вірно, цінити самого себе варто, а от вважати, що ти кращий за інших — ні.

Також підприємці середньої руки можуть вразити просто таки сліпим ігноруванням справжнього життя пересічних українців, ігноруванням українських злиднів. Вони собі думають, що вся країна, як вони, їсть досита, у секонд-хендах ніколи нічого не купує і на одну сім’ю має купу квартир та будинків. Коли не знаєш певного комерсанта особисто, і не знаєш, що він — людина порядна, то розмовляючи з ним, можеш легко подумати, що він лицемірить.

Або зайдеш якось в гості на одну із комерсантських квартир, а там, мати твого товариша, візьме і затягне жалібне “Ох, яке ж у Києві життя дороге то”. Воно то й справді дороге, але думати трохи варто що і кому говорити. Коли ти — міліонерка, хай і не доларова, але гривнева, все-таки, міліонерка, то вмикай голову перед тим як бідкатися на свою долю небагатим людям. Як кажуть англомовні “check your privilege” — не забувай як солодко тобі живеться.

PS: На завершення, комерсантів не варто плутати з бізнесменами та олігархами.